М. М. Трипольський залишив по собі значний краєзнавчий доробок, зокрема історичний нарис про Житомир. Будинок, який належав М. Трипольському в Житомирі на розі вулиць Базарної та Садової, пам’ятають старші покоління житомирян. Тут довгі роки розміщувалася загальноосвітня школа № 14.

Останнім настоятелем собору перед жовтневим більшовицьким переворотом був протоієрей Костянтин Левитський представник нової генерації священиків. їх світогляд формувався в епоху остаточного утвердження російського впливу на Правобережній Україні в кінці XIX на початку XX століть. Церква стала одним із активних провідників цієї ідеології. Багато священиків були членами різноманітних проурядових монархічних організацій на кшталт «Союза русского народа». До цієї організації входив і протоієрей К. Левитський.

Загалом на початку XX ст. на Волині з’явилася велика кількість священнослужителів — вихідців з російських єпархій. Це було пов’язано як з нестачею місцевих кадрів, так і з загальною політикою царизму, спрямованою на подальшу русифікацію краю. Як свідчить клірова відомість кафедрального собору за 1909 рік, серед священнослужителів головного храму Житомира значилося три росіянина: протоієрей Іоан Глаголєв, священик Йосип Зиков, протодиякон Андрій Яковлєв. Серед членів церковного притчу був і священик Степан Бакарджієв, уродженець болгарського міста Горня — Оряховац.

<b> Модест Стрельбицький </b>

Після закінчення Київської духовної академії зі ступенем і кандидата богослов’я він був рукопокладений у священики і в 1903 році призначений до Спасо — Преображенського кафедрального собору в Житомирі.

З історією собору пов’язана і діяльність вищих ієрархів Волинської єпархії, центр якої з 1841 року знаходився в Житомирі. І хоча головна резиденція Волинських єпископів розташовувалася в архієрейському подвір’ї на Великій Бердичівській вулиці, вони значну частину службового часу проводили у стінах храму.

Першим архієреєм, який переїхав з Почаєва до Житомира, був єпископ Никанор, в миру — Микола Степанович Климентьєв. Так сталося, що його життєвий шлях перетнувся із видатним українським поетом Т. Г. Шевченком.

У1846 році Тарас Григорович за завданням Київської археографічної комісії, мандруючи з науковою метою Правобережною Україною, двічі відвідав Житомир. Серед службових осіб, які мали сприяти йому в подорожі, був і єпископ Никанор. Т. Г. Шевченко прибув до архієрейської резиденції з казенним пакетом від Київського генерал-губернатора Д. Г Бібікова. Тут же, на території подвір’я, поет і зупинився в кімнатах для приїжджих. Як з’ясувалося, в Житомирі Т. Шевченко і владика Никанор мали спільних знайомих. Серед них губернський поштмейстер С. Д. Шаржинський та художник Аполлон Мокрицький. Завдяки останньому ми маємо можливість побачити портрет Никанора, виконаний митцем під час його перебування в Житомирі.

Особливу роль в історії собору відіграв архієпископ Агафангел, в миру — Олексій Федорович Соловйов. Уродженець Володимирської губернії, випускник Московської духовної академії зі ступенем магістра богослов’я, займав посади ректора Харківської, Костромської духовних семінарій та Казанської духовної академії. Він очолив Волинську кафедру в 1866 році (рік початку спорудження собору). Все будівництво — від закладки першого камінця до урочистого освячення храму — відбувалося за його безпосередньої участі.